КУЛА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., діал. Бити кулаками (у 1 знач.). Як прозрів [Турн], кулачив Рутулян (Котл., І, 1952, 264); — Гамселити [панів], — підказав Покиван,— Товкмачити,— підказали з юрби..— Трощити! Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 390.

Кулачити, чу, чиш, гл. Бить кулаками. Нікого перше він не бачив; а послі, як прозріє, кулачив рутулян і других врагів. Котл. Ен. VI. 40.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 322.