КУКУРУ́ДЗА, и, ж.
1. Рослина родини злакових, що має грубе високе стебло та їстівні зерна, зібрані в качан; маїс. Скрізь по обидва боки Роставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби поспинались та заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку (Н.-Лев., II, 1956, 168); Настали жнива.. Висока й міцна, як дубина, стояла по горах кукурудза, вип’явши напоказ грубі качани (Коцюб., І, 1955, 246); Вітер шелестів соняшниками, вилискував листям кукурудзи (Гончар, II, 1959, 90).
2. збірн. Зерна цієї рослини. На гарячому черені мати насипали сушитись лущену кукурудзу (Донч., V, 1957, 153); Молдавські страви характерні широким використанням кукурудзи, кукурудзяної муки та крупів (Технол. пригот. їжі, 1957, 4); // Зерно в качанах. У великому довгому покої лежала висока купа кукурудзи, коло якої двоє робітників вибирали більші качани й вкидали до другого, меншого покою (Кобр., Вибр., 1954, 121); Над вікнами сміялися разки зубастої кукурудзи (Стельмах, На.. землі, 1949, 554).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 388.