КУКУ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., рідко. Те саме, що кувати². Все літечко кукукала, гуляла — Тепер сиди, очицями моргай (Гл., Вибр., 1957, 134); Он чорний шпак співа вгорі, Зозуля голосно кукука (Щог., Поезії, 1958, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 388.

Кукукати, каю, єш, [p]одн. в.[/p] кукукнути, кну, неш, гл. О кукушкѣ: куковать, одинъ разъ крикнуть. Вх. Зн. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 321.