КУЖЕ́ЛИТИ, ить, недок., розм., перев. безос. Вихрити, мести (про вітер, завірюху й т. ін.). Вітер дедалі дужче кужелив, зриваючи невлежаний сніг (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 94); Віхола не втихала. Ліс шумів, зверху кужелило (Хор., Незакінч. політ, 1960, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 386.

Кужелити, лю, лиш и кужелитися, люся, лишся, гл. Клубиться, кружиться. Дивлюсь, коли з-за садка дим кужелить, що й Боже! коли слухаю: бов, бов! Вітер кужелить. Лубен. у. Чад і дим з нори кужелиться. Полт. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 320.