КУДЕ́ЛЯ, і, ж.

1. Те саме, що ку́жі́ль. Ось там приперта до лавиці куделя, веретено пряде, крутиться (Кобр., Вибр., 1954, 170); Стала собі [Грициха] в сінях.., куделю встромила за окрайку й почала прясти (Март., Тв., 1954, 68); Кине мати прядку і куделю, Теж підсяде до казок (Шпак, Вибр., 1952, 141).

2. перен., розм. Про скуйовджене волосся. Якіїсь мучились там [у пеклі] птахи З куделями на головах (Котл., І, 1952, 140); По-бандитському стрижена [Ганна] — замість кіс чорна куделя вибивається з-під кубанки (Гончар, II, 1959, 254).

3. Недоброякісне волокно льону. Волокно [льняне] нижче сьомого номера — коротке, плутане, воно називається куделею (Техн. культ., 1956, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 383.

Куделя, лі, ж.

1) Шерсть, а также плохой ленъ или пенька, приготовленные для пряжи и привязанные на прясницю. Куделя вовни. Левиц. Пов. 339.

2) Насмѣшливо: шиньонъ. Якіїсь мучились там птахи (= жінки) з куделями на головах. Котл. Ен. III. 49. Ум. Куде́лечка, куде́лька. Вас. 152. Ви, молодички, не їли, не спали, ночі не спали, — куделечки пряла. Щог. В. 33.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 318.

куде́ля (зменшене — куде́лечка) = ку́жіль — прядиво або вовна, на­мотані на кужівку (кілок на пряд­ці); служила основою для сукання ниток для домашнього ткання; цим часто займалися дівчата на ве­чорницях, готуючи посаг. Ви, мо­лодички, не їли, не спали, — куделечки пряли (Я. Щоголев); Як погнала бабусенька куріпочку пасти, Сама сіла під тиночком куделицю прясти (пісня); Скину кужіль на полицю, сама піду на вулицю (пісня); Ой піду я за ворота білу кужіль прясти (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 317.