КУВІ́КАТИ, ає, недок. Видавати звуки «куві» (про порося). Вранці, поки Гафійка готувала їм [свиням] їжу, все це вищало, кувікало, хрюкало (Коцюб., II, 1955, 51); В хліві кувікало на весь голос порося (Головко, II, 1957, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 383.

Кувікати, каю, єш, гл.

1) = Квікати. Кричала, ґедзалась, качалась, кувікала мов порося. Котл. Ен. V. 60.

2) Кричать (о совѣ). Кед кувік кувікат, умре. Вх. Уг. 248.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 318.