КРІТ, крота́, ч. Невеликий комахоїдний ссавець, що живе під землею; цінний своїм хутром. Байдуже кротові, що поверх його.. нори привітно сяє ясне сонечко (Мирний, IV, 1955, 295); Кріт риє під землею дуже довгі проходи, такі собі підземні дороги (Коп., Як вони.., 1961, 30); * Образно. — Сліпі кроти. Не вміють вони підійти до дитини! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 354); * У порівн. — Живемо, як кроти, риючись у землі, і байдуже нам, що світить сонце (Коцюб., І, 1955, 299).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 358.

Кріт, крота, м. Кротъ, Tolpa europaea.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 310.

кріт — невеликий комахоїдний ссавець, що живе під землею; цін­ний своїм хутром; у деяких місце­востях звали зі́нським щеня́м (див.); уособлення темних сил; символі­зує сліпоту не лише фізичну («слі­пий, як кріт»), а й духовну; за по­вір’ям, кроти можуть мати зцілю­вальну силу, а також її має земля, яку вони риють (здатна втишува­ти, гамувати біль); разом з тим як­що кріт нагортає землю до хати — хтось помре; коли в садку чи горо­ді — город спустіє; символізує під­ступного інтригана («Риє під мене, як той кріт»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 316.