КРЯ́КІТ, коту, ч. Те саме, що кря́кання. З півночі суне чорним клоччям гайвороння, сіючи, розсипаючи зляканий крякіт (Рибак, Помилка.., 1956, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 380.