КРЯ́КНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до кря́кати 1, 3-5. Крякнула ворона на весь рот та й упустила рака в море (Стор., І, 1957, 29); Починало вже зоріти, Качка крякнула (Щог., Поезії, 1958, 291); Налив [Матюха Якову] у склянку «первака».. Той мовчки випив усю до дна за одним духом, тоді тільки крякнув (Головко, II, 1957, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 380.