КРУ́ЧЕННЯ, я, с.

1. тільки одн., рідко. Те саме, що круті́ння.

2. техн. Вид деформації матеріалів, під час якої нерівномірно зміщуються окремі точки деталі від її поздовжньої осі. Деформація кручення виникає тоді, коли тіло закручується навколо своєї поздовжньої осі. Такої деформації зазнають більшість обертових деталей та інструментів: вали, свердла, викрутки (Фрез. справа, 1957, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 378.