КРУ́ЧА, і, ж.

1. Високий стрімкий берег; урвище. Сонце саме сходить з-за Дніпрової кручі (Вовчок, І, 1955, 92); Круча сажнів у два заввишки круто уривалася згори і спадала у воду (Гр., І, 1963, 352); Па високій кручі над Дністром догоряло Тарасове вогнище (Довж., І, 1958,276); // Крута, майже прямовисна гора. Тисячі тронів упало.., але титанова [Прометея] круча стоїть (Л. Укр., І, 1951, 190); Бульдозери зрізали кручу, розрівнюючи майбутнє подвір’я (Руд., Остання шабля, 1959, 22).

2. рідко. Глибоке місце в річці. Кругом вода,— кругом.. чорніють безодні кручі… (Мирний, III, 1954, 232); Попав у кручу та й утоп (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 378.

Круча, чі, ж.

1) Крутизна, обрывъ. Тече річка невеличка, підмиває кручі. Лукаш. 55. Ой де кручі високії, то там броди глибокії. Н. п. Кинувся гурт (свиней) із кручі в озеро та й потонув. Єв. Л. VIII. 33.

2) Глубокое мѣсто въ рѣкѣ. Попав у кручу та й утоп. Мирг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 315.