КРУТІ́Ж, тежу́, ч., рідко. Те саме, що вир 1. Великий жаль вхопив Івана за серце.. Його тягло скочити з скелі у крутіж (Коцюб., II, 1955, 332); Розсікав [Тимофій] тугі підводні течії, могутніми плечима з розгону кришив крутежі (Стельмах, II, 1962, 204).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 376.

Крутіж, жа, м. Водоворотъ, омутъ. Шух. І. 6. І як у той крутіж упав у ті прокляті чорні очі. Федьк. II. 66.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 315.