КРУТОРО́ГИЙ, а, е.
1. Який має дуже загнуті, сильно вигнуті, закручені роги. Дивимось, а се чумаки з гори йдуть. Воли все сиві-половії та круторогі, а ярма мережані (Вовчок, І, 1955, 58); Ясь грав, і раптом круторогий баранець-ватажок почав вибрикувати ногами (Ів., Вел. очі, 1956, 40); * Образно. І з неба місяць круторогий ту манно дивиться в вікно (Сос., II, 1958, 143).
2. у знач. ім. круторо́гі, гих, мн., нар.-поет. Воли. Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги (Шевч., І, 1963, 252); Широким.. шляхом тягнеться валка чумацьких маж. Круторогі ступають поважно (Сам., II, 1958. 360); Щодень меншало в гуртах круторогих, щодень більшало волячих шкур на возах (Гончар, II, 1959. 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 377.