КРУПНИ́К, у, ч. Густа юшка з крупів (у 1 знач.). Крупник кулішеві брат (Номис, 1864, № 12323); Очі їй зайшли сльозою, а руки затремтіли, що аж ледве крупнику з рук не випустила, несучи до стола (Л. Укр., III, 1952, 553); Підсміюючись, він.. звернувся до строкарів: — Коли надокучив економський крупник — забирайтесь на американське харчування (Стельмах, І, 1962, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 372.