КРУПИ́, крупі́в і рідко круп, мн.

1. Очищені й подрібнені зерна злакових рослин, що їх використовують як продукт харчування. Без солі солоно, без круп густо (Номис, 1864, № 10074); Мати подає капусту. Капуста добра, з салом, ще й крупами засипана (Фр., І, 1955, 235); Гречані крупи.

2. Атмосферні опади, схожі на дрібні кулясті зернята. Засвистів, заплакав у холодній грубі вітер. Заторохтіли крупи в биті вікна (Вас., II, 1959, 133); Крупами сипав у шибки сердитий вітер-сніговій (Іщук, Вербівчани, 1961, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 372.

Крупи, круп и крупів, мн.

1) Крупа. Не сягай через крупи до пшона.

2) Мелкій градъ. Гуляє вітер по вулиці, з неба порощить крупами. Левиц. І.

8) Икра рачья. Икра селедки. Вх. Лем. 428. Ум. Крупці. Еге, крупець! може і м’ясця. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 313.