КРУЖКОМА́, присл., рідко. Те саме, що ко́лом (див. ко́ло¹ 3). Мануйло підійшов до гуртка підлітків, що, розсівшись кружкома, перебирали відходи (Гончар, Таврія, 1952, 160).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 371.

Кружкома нар. Кружкомъ, въ кружекъ. Посідали кружкома. О. 1862. VIII. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 313.