КРУГОЙДУ́ЧИЙ, а, е, поет., рідко. Який рухається або розташований по колу. Обернулись і зникли вітри кругойдучії лишили мене в самоті (Перв., І, 1958, 209); А вже стегновий кругойдучий берег Вчуває вогнистого моря прибій… (Вирган, В розп. літа, 1959, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 370.

Кругойдучий, а, е. Поворачивающійся въ видѣ круга. Над глибоким кругойдучим яром стоїть у руїнах, колись-то пишний замок. К. (О. 1861. II. 234).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 312.