КРИШТА́ЛЬ, ю, ч.
1. Дуже прозоре скло високого гатунку, якому властива гра барв і мелодійний дзенькіт. Служниці одчинили високі двері з дорогого кришталю (Н.-Лев., IV, 1956, 12); Ходи лиш до мене до замку, З кришталю мій замок ясний (Л. Укр., IV, 1954, 122); Вироби з поліського кришталю все ширше знаходять попит у широких кіл населення (Рад. Укр., 16.11 1965, 3); * Образно. Ця натура нічого не може затаїти від мене, це кришталь — дзвінкий і прозорий (Коцюб., II, 1955, 436); * У порівн. Кришталем заіскрилася роса по зеленій траві… (Мирний, II, 1954, 55); Чиста совість, як кришталь, дала Сковороді змогу високо тримати прапор співця (Тич., III, 1957, 109).
2. збірн. Вироби з такого скла (переважно посуд). З альтанки в саду бряжчав кришталь і срібло. Чувся гомін (Головко, І, 1957, 53); Вона [люстра] і її кришталь ледь-ледь погойдуються (Стельмах, І, 1962,296).
3. нар.-поет. Пестливе звертання до коханої, дорогої людини. Ой, вийди, вийди, серденько Галю, Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (Чуб., V, 1874, 88); — Моя матінко, мій дорогий кришталю! (Барв., Опов.., 1902, 39); [Домаха:] Василечку, дорогий кришталю! До чого ж ти себе допустив? (Кроп., II,-1958, 167).
∆ Гірськи́й кришта́ль див. гірськи́й.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 355.