КРИ́СИ, ів, мн.

1. Відігнуті краї капелюха, бриля тощо. Польова березка повилась по плечах, по рукавах сорочки, звисала з крисів бриля (Коцюб., І, 1955, 60); Краньцовська вхопила обома руками криси свого капелюха й бігла в напрямі лісу (Март., Тв., 1954, 303); Звелів [син] матері з хижі принести новий картуз із «дутими» крисами (Головко, І, 1957, 73).

2. Краї посуду, човна тощо. Баба Палажка.. взяла в руки веретено, вмочила його в воду і черкнула шпинькою навхрест по крисах миски (Н.-Лев., II, 1956, 350); Синє полум’я хитнулось, хлюпнуло в чорні криси цистерни (Коцюб., II, 1955, 92).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 348.

Криси, сів, м. мн.

1) Края горшка, миски. Здавались йому крисами коло горшка, або коло миски. Левиц. І. 244.

2) Поля шляпы. Рудч. Чп. 248. Чуб. VII. 413. Гол. Од. 69. В солом’яному брилі з широкими крисами. О. 1802. IX. 60.

3) = Крила 7. Черниг. у. Ум. Кри́сочки. Взели шепочки по за крисочки. Kolb. І. 109.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 307.