КРИМІНА́ЛЬНИК, а, ч.

1. розм. Карний злочинець. — Ти, злодію, .. кримінальнику, зараз мені забирайся відси! — кричав запінений підмайстер (Фр., І, 1955, 227); Вона.. з огидою почала їсти бурду, принесену двома кримінальниками у брудному відрі (Хижняк, Тамара, 1959, 144).

2. заст. Арештант. Зараз-таки назвала мене жінка кримінальником: через те, що обстрижений (Март., Тв., 1954, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 347.