КРИМІНА́Л, у, ч.

1. розм. Карний злочин. Він довів цензорові, що тут немає ніякого криміналу, коли автор вдається до цензури (Мирний, V, 1955, 430); — Надто ганебно це — виправдовуватися, не відчуваючи за собою ніякого криміналу… (Шовк., Інженери, 1956, 335).

2. заст. В’язниця, тюрма. Тиждень минув від хвилини, коли брати переступили пороги криміналу, а ще не кликано їх до суду (Фр., VI, 1951, 181); [Жураківський:] Правду кажучи, то він, сірома, і до криміналу попав через свою охоту до науки (Вас., III, 1960, 297); [Чмур:] Уночі збиратись заборонено. Ну, чого стоїте? Бо я вас усіх до криміналу (Мокр., П’єси, 1959, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 347.