КРИ́КНЯВА, и, ж., розм. Крик багатьох людей; шум, галас, гамір. Крикнява тим часом стихала… (Коцюб., І, 1955, 236); Те птаство, що літає й ховається у вітті, лишає по собі безліч пісень, і висвистування, і цвірінькання, і крикняву (Загреб., Шепіт, 1966, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 345.