КРИ́ВДА, и, ж.

1. Несправедливий учинок щодо кого-, чого-небудь, несправедливе ставлення до когось, чогось; несправедливість (у 2 знач.). Його [І. Франка] інтересують соціальні й економічні сторони того [сільського] життя, гніт, страждання і всяка кривда (Коцюб., III, 1956, 36); Колись гордий противник усякої кривди, тепер низько клонив [суддя] перед нею голову (Кобр., Вибр., 1954, 42); [Сильвестр:] Смирись, Микито! Скрізь ти кривди бачиш. Які судити ти ще молодий (Коч., П’єси, 1951, 14); // Образа, ураза. Не стільки гірка кривда, як злість налила її очі сльозами (Н.-Лев., І, 1956, 369); Не мав [Іван] до Палагни жалю, навіть кривди не чув у серці, хоч бився за неї з Юром (Коцюб., II, 1955, 343); Олена розплакалася.. То не були сльози гіркого жалю чи невигоєної кривди (Вільде, Сестри.., 1958, 9).

◊ Кри́вду ма́ти від кого та без додатка — бути ображеним, скривдженим кимось; ображатися. — Надіюся, любий брате. Що не будеш кривди мати (Фр., XII, 1953, 446); Кри́вду роби́ти (чини́ти і т. ін.) кому — несправедливо поводитися з ким-небудь, ображати когось; кривдити (у 1 знач.); Лучче [краще] кривду терпіти, як кривду чинити (Номис, 1864, № 2294); — Ну, чого ти плачеш? — знов почала Настя, ..— чи тобі хто кривду яку робить? (Л. Укр., III, 1952, 736).

2. Те саме, що шко́да. Думаю, що йому не буде кривди, якщо партія дасть йому більшу плату за той час роботи при редакції (Л. Укр., III, 1952, 693); Вона.. без кривди домашньому комфорту могла робити ще більші пожертвування (Кобр., Вибр., 1954, 101); Яка їм із того кривда, вони не могли сказати (Март., Тв., 1954, 106).

3. нар.-поет. Те саме, що непра́вда 1. Що мусим робити? Нема правди, не виросла; Кривда повиває… (Шевч., І, 1951, 146); Земле, моя всеплодющая мати, .. дай.. Ясність думкам — в серце кривди влучать (Фр., X, 1954, 12); Ми ростемо у височінь і вшир, І правда наша кривду поборола,.. (Рильський, II, 1960, 89); — Не вчись, дочко, брехать! Кривдою світ пройдеш, та назад не вернешся (Григ., Вибр., 1959, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 338.

Кривда, ди, ж.

1) Несправедливость, обида. І велів панам ляхам на Україні чотирі місяці стояти, а ні козаку, ні мужику жадної кривди чинити. Макс.

2) Неправда. Чия правда, чия кривда і чиї ми діти. Шевч. 46. Чия кривда, нехай того Бог скарає. Ном. № 2293. Ум. Кри́вдонька, кри́вдочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 303.

кри́вда — несправедливий учи­нок щодо кого-, чого-небудь, не­справедливе ставлення до когось, чогось; несправедливість, неправ­да («Чия кривда, нехай того Бог скарає», «Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей»); протиборство правди з кривдою стало те­мою для казкових сюжетів, коля­док, художніх творів; на деяких іконах Страшного суду є напис: «Правда Кривду стріляє, і Кривда падає зі страхом»; вірою в перемо­гу правди над кривдою пройняті й народні прислів’я: «Правда не­правду перетягне», «Правда крив­ду переважить». Де кривда буде, там добра не буде (приказка); Кривда сидить за столом, а правда жебракує коло дверей (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 314.