КРЕТИ́Н, а, ч.

1. Хворий на кретинізм (у 1 знач.); ідіот (у 1 знач.). На відміну від кретинів, у карликів.. пропорції тіла розвиваються нормально (Шк. гігієна, 1954, 100).

2. лайл. Дурень, тупа, нікчемна людина; ідіот (у 2 знач.). В яку безодню моральної гидоти дав йому заглянути той кретин, та попсована мумія! (Фр., VI, 1951, 263); Витяг [Микита Петрович].. бандитську цидульку, пожмакав її, кинув на землю: — Знайшли кого лякати, кретини (Мур., Бук. повість, 1959, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 337.