КРЕМІ́ННИЙ, а, е.
1. Який утворився з кременю завдяки природним умовам; кам’яний (у 1 знач.). Ой там за горою та за кремінною Не по правді жиє чоловік з жоною (Фр., IX, 1952, 93); // Зробл. з кременю. В неї [царівни] зуби міцніші від зубців кремінних в серпочка (Л. Укр., IV, 1954, 277); Давид виймає з кишені обкусаний кремінний наконечник стріли (Стельмах, І, 1962, 127).
2. Те саме, що кремени́стий 1,2. Ой, вихожу сам я на дорогу, Шлях кремінний сріблом криє мла (Стар., Вибр., 1959, 90); — Це кварцит. Оце й є він та кремінна порода, що має в собі чимало заліза, — проказав Огей (Досв., Вибр., 1959, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 334.