КРЕ́ВНИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що кро́вний 1-3; рідний. І син, його кревная дитина, цурався батьківського духу! (Мирний, І, 1949, 183); [Мартіан:] Я мушу бути сам. Таким, як я, не можна мати кревної родини (Л. Укр., III, 1952, 324); Ногайці.. женуть у неволю двадцять тисяч бранців. А це наші кревні сестри та брати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 471); Це було тої доби, коли два кревних народи.. вчинили між себе розраду (Стар., Облога.., 1961, 4); Кревний зв’язок; Кревна справа; * Образно. Ясно було одне — що кревні нитки, які в’язали старих інструкторів з масою, не порвалися (Мик., II, 1957, 504).
2. у знач. ім. кре́вні, них, мн. (одн. кре́вний, ного, ч.; кре́вна, ної, ж.). Те саме, що ро́дичі. Кобза з Остапом.. попрощались із своїми кревними і потягли з сіромами в гай (Стор., І, 1957, 364); [Xуса:] Назову тебе сестрою. [Сабіна:] Публій дуже добре знає, що ти сестри не маєш. [Xуса:] Ну, нехай своячкою чи кревною якою (Л. Укр., III, 1952, 155); Не знайшли ні друзі, ані кревні Рицарського тіла молодого (Рильський, III, 1961, 241).
3. заст. Родовитий, родовий. Плебей.. — син поштаря і швачки — дозволив собі покохати його дочку, кревну дворянку!.. (Смолич, II, 1958, 116).
4. перен. Гіркий, важкий, кривавий (про сльози, працю тощо). Не було міри малому горю Івасевому, не було упину кревним сльозам його (Мирний, І, 1954, 270); Дома.. нужда кревна (Манж., Тв., 1955, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 331.