КРАЯ́НИН, а, ч. Мешканець певного краю (країни) стосовно іншого мешканця того ж краю (країни); співвітчизник, земляк. [Нартал:] Я помилився, хутко показали мені сю помилку твої краяни (Л. Укр., II, 1951, 431); До батька Миколи приїхали гості, із заходу сонця і сходу краяни (Мак.. Вибр., 1954, 381); — Так от що, земляки мої любі, краяни мої золоті, — почав Косован.. — День вам добрий! (Мур., Бук. повість, 1959, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 330.