КРА́ТЕР, а, ч., геол. Лійкуватий отвір на вершині вулканічної гори, через який під час виверження вулкана виливається лава, виходять гази, вилітають попіл, каміння тощо. З природних явищ особливо вражають уяву людини виверження вогняних мас з глибин Землі через кратери вулканів (Про вулкани.., 1955, 3); Краєвид не мав горизонтів, бо звідусюди .. обмежений був шпилястим обрієм кратера (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 342); * У порівн. Гул і дим, неначе з кратера вулкана, над висотою вирував… (Гонч., Вибр., 1959, 163); // Частина місячного ландшафту, що своєю формою нагадує кратер земного вулкана. Не все знають люди про гори й долини на Місяці, про кратери й цирки, якими вкрита його видима поверхня (Наука.., 2, 1959, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 329.