КРАСОВИ́ТИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що га́рний 1. В нас народ — дозрілий, красовитий — світлим шляхом Леніна іде (Тич., Комунізму далі.., 1961, 7); І такої, як ти, Красовитої дівчини, .. в світі ніде не знайти (Вирган, В розп. літа, 1959, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 328.

Красовитий, а, е. Красивый. Удовине личко красовите. МВ. ІІ. 146. Пані мая, пані влюбленная, моя красовита! Мет. 122.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 301.