КРАСНОМО́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто вміє гарно говорити, майстерно володіє словом; оратор. [Річард:] Лукавий Рим зовсім не винен з того, що майстер Годвінсон не красномовець (Л. Укр., III, 1952, 9); // ірон. Любитель виголошувати пишномовні, але беззмістовні промови. Вони спочивали від учорашніх брудних, лайливих промов, благодушно слухаючи красномовця (Ле, В снопі.., 1960, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 328.