КРА́СКА, и, ж., розм.

1. Те саме, що фа́рба. Думаєте, що він так малював собі просто, абияк, що тільки розміша краску.., та так просто й маже..? Е, ні (Кв.-Осн., II, 1956, 5); Передо мною були просто цятки краски (Л. Укр., III, 1952, 598).

2. Те саме, що рум’я́нець. Непокірна краска залила обличчя до самої хмари чорних кучерів (Л. Укр., III, 1952, 682).

Кра́ска со́рому — рум’янець, спричинений почуттям сорому. Краска сорому залила обличчя (Збан., Малин. дзвін, 1958, 50); Налива́тися (нали́тися) кра́скою див. налива́тися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 327.

Краска, ки, ж.

1) Краска. Кружок би я розмалював, краски мені подарували. Ком. II.

2) Цвѣтокъ. Чернигов. Продай, Кулинко, красочку за шапочку. Ном. № 13297. Зійду я на гору, аж красочки грають. Не грайте, красочки… Мені в батьки не жити, мені віночків не вити. Чуб. III. 189.

3) Цвѣтъ на хлѣбныхъ растеніяхъ. Краску з жита збило вітром. Харьк. г. Ум. Красочка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 300.