КРА́СИ́ТИ1, кра́шу, кра́сиш, недок., перех., розм. Робити гарним, прикрашати. Горе тільки рака красить (Укр.. присл.., 1955, 33); Всю світлицю дуже красила нова картина, вишита гарусом (Н.-Лев., І, 1956, 349); Він був у тому настрої діяльного натхнення, що завжди так осяює, красить людину перед боєм (Гончар, III, 1959, 263).
КРАСИ́ТИ2, крашу́, кра́сиш, недок., перех., розм., рідко,
1. Те саме, що фарбува́ти. Хазяїн Тарасів, маляр Ширяєв, посилав його красити на будинках покрівлю, стелі, підлоги та інше що (Мирний, V, 1955, 310).
2. Те саме, що заба́рвлювати 1 (не рев. в червоний колір). Сонце заходило й червоним промінням красило гребені снігу (Вас., І, 1959, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 327.