КРА́ПКА, и, ж.
1. Невеличка цятка на певному фоні; плямочка. Коли сонце вже скотилось до самого обрію, далеко в морі з’явилася чорна крапка (Донч., Ю. Васюта, 1950, 56); Внизу, за левадами, річка белькоче щось уві сні під залізничним мостом. Вище — червона крапка семафора (Головко, І, 1957, 140); * У порівн. Розпластавсь орел на крилах, В небі крапкою дрижить (Щог., Поезії, 1958, 410).
2. Графічний знак (.) як умовне позначення чого-небудь (в алгебрі, нотному письмі, телеграфному коді, на географічних картах і планах). Крапки і тире поринають в галоп, Проскакують.. лінії знаків: «Чернігів залишено… Наш Конотоп…» (Бажан, Роки, 1957, 248); Кожна крапка на карті має свій порядковий номер (Донч., II, 1956, 75).
3. грам. Розділовий знак, яким позначають на письмі кінець розповідного речення, відокремлюють речення одне від одного, а також уживають для скорочення слів. В кінці рядків маємо логічну паузу, позначену знаками пунктуації (кома, крапка) (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 94); Кожне речення.., що виражає закінчену думку, обов’язково відділяється на письмі крапкою (Худ. чит.., 1955,95).
∆ Кра́пка з ко́мою — розділовий знак, яким відокремлюють на письмі структурно ускладнені частини речення.
◊ Кра́пку (крапки́) ста́вити (поста́вити) над «і» див. і1; Кра́пку ста́вити (поста́вити) на чому — закінчувати що-небудь, зупинятися на чомусь. Гулька перехопив його погляд, збагнув, що перегнув палку посміхнувся:.. — Давай на цьому поставимо крапку (Тарн., Незримий горизонт, 1962,139); На цьо́му кра́пка — усе, кінець (про остаточне завершення чого-небудь). В той липневий ранок 1945 року, коли всі радіостанції світу все ще вели мову про капітуляцію Німеччини, старший лейтенант Максим Нерчин спокійно виключив приймача. Досить! На цьому крапка. Починалося інше життя (Рибак, Час.., 1960, 7).
4. тільки мн., грам. Те саме, що Три кра́пки.
∆ Три кра́пки — розділовий знак у вигляді трьох рядом поставлених крапок (…), яким позначають на письмі незакінченість висловлення.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 324.