КРА́ЙНОЩІ, ів, мн.

1. Надмірність у якійсь дії, діяльності, у вчинках, а також найвищий ступінь вияву певних поглядів, переконань тощо. Треба зображати [героїв праці ] красивими і натхненними, не допускати крайнощів натуралістичного копіювання дійсності (Криж., М. Рильський, 1960, 144).

◊ Вдава́тися (вда́тися, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) до кра́йнощів; Впада́ти (впа́сти) в кра́йнощі — виявляти надмірність, перебирати міру в чомусь. До крайнощів, як то кажуть, не дійшло. Але.. наші хлопці не одмовили собі в приємності побешкетувати з радощів (Ю. Янов., II, 1954, 23).

2. перен. Те саме, що кра́йність 2. Переходити в дискусії з одних крайнощів в інші.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 322.