КРА́ВЧИК1, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до краве́ць. Коли б то коханка на сукню набрала, А я — щоб був кравчик (Крим., Вибр., 1965, 103); Бондар, кравчик, селянин — Всі працюють як один (Перв., Райдуга.., 1960, 95).
2. заст. Учень кравця; кравецький підмайстер. То наступало парубоцтво: шевчики, кравчики.. зібралися на ярмарок погулять (Кв.-Осн., II, 1956, 19); І шевчик або кравчик посила їй [Катрі] навздогінці.. солодкомовні привіти (Мирний, IV, 1955, 296).
КРА́ВЧИК2, а, ч. (Lethrus apterus.). Жук родини пластинчатовусих, який пошкоджує сходи соняшника, буряків, зернових, баштанних та інших сільськогосподарських культур; головач (у 3 знач.). Для боротьби з кравчиком посіви соняшника обкопують ловильними канавками (Ол. та ефір. культ., 1956, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 319.