КПИ́ТИСЯ, кплю́ся, кпи́шся; мн. кпля́ться; недок., з кого — чого, над ким — чим, розм. Те саме, що кепкува́ти. Женися, козаче, женися, З мене, молодої дівчини, не кпися (Чуб., V, 1874, 78); Не впору був твій плач і сміх не впору. То й кпились люди з сліз і сміху твого (Фр., XIII, 1954, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 318.

Кпитися, кплю́ся, кпишся, гл.

1) Издѣваться. Ой знати, знати, хто з кого кпиться, здалека сідає, вкосом дивиться. Гол. І. 314. Ледащиця з мене кпиться, — мені соромота. Н. п.

2) Жеманиться. Не кпш’я, сванечко, не кпися: візьми чарочку, напийся. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 297.