КОШУ́ЛЯ, і, ж., діал. Сорочка. [Вількомирська:] Гельця в одній кошулі вибігла в парк і одразу ж потрапила в руки.. гайдамаків (Коч., І, 1956, 122); Пішов [Гриць], забравши випрані кошулі. Пішов і довго звістки не було (Бажай, Роки, 1957, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 318.

Кошуля, лі, ж.

1) Рубаха. На нім кошуля як біль біленька, як біль біленька, як лист тоненька. Гол. II. 18. Ой мати-мати, вчини мою волю, передай коміку білую кошулю. Чуб. V. 373.

2) Струпья на головѣ ребенка. КС. 1893. VII. 80. Вх. Ян. 29. Ум. Кошуле[о]нька, кошулечка, кошулька. Головонька змита і кошуленька біла. Мет. 287. Ой ходить сон по у ланці, в білесенькій кошулоньці. Макс. В тонких білих кошулечках козака водили. Чуб. V. 306. Шила кошульку з тонкого рубку. Мет. 176.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 297.