КОШМА́, и, ж. Те саме, що повсть. Він загорнув книжки в овечу кошму, ткану народним гуцульським узором (Смолич, Після війни, 1947, 119); В перші роки сирітства діти ніколи не розлучалися, навіть спали на одній кошмі (Тулуб, В степу.., 1964, 59); *У порівн. Як дивовижно змінився наш степ! Навесні, коли зійшов сніг, він був рудий і кошлатий, мов стара кошма (Хор., Ковила, 1960, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 691.