КОЦЮ́БИТИ, ить, недок., перех., безос., до чого, на що, фам. Вабити, тягти. [Опара:] Мене вже,так і коцюбить до танців (Кроп., V, 1959, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 314.