КОХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі.— Коли вподобав Олену, бери Олену, а мені кожна невістка буде люба, аби тебе кохала, мій сину (Вовчок, І, 1955, 51); [Маруся:] Як-то чудно у світі діється, що, кого щиро кохаєш,— одвертається від тебе та ще й кепкує, зневажає; кого ж ненавидиш, дивиться на його не хотіла б — у вічі лізе!.. (Крон., І, 1958, 89); Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (Сос., І, 1957, 67).
2. рідко. Те саме, що люби́ти 1. Хто кохав життя ледаче, Непереливки тому (Гл., Вибр., 1957, 120); Як це добре, що вільні ми люди. Що кохаєм Вітчизну свою (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 42); Добра донька дуже кохала свого батька (Коцюб., III, 1956, 8).
3. Дбайливо вирощувати, плекати що-небудь, ходити коло чогось. Лукаш усе садовину ростив та кохав (Вовчок, VI, 1956, 227); — Останні роки бачили мене з бородою, на фронті ніколи було її кохати,— ну, пізнали тепер? (Ю. Янов., II, 1958, 287); // Старанно доглядати що-небудь. Запустіє та оселя, що цілий рід кохав її та доглядав (Мирний, І, 1954, 279); // Виховувати, ростити кого-небудь, старанно доглядаючи. — Доню моя, доню моя. Цвіте мій рожевий! Як ягідку, як пташечку. Кохала, ростила На лишенько… (Шевч., І, 1963, 26); // перен. Виношувати, плекати (намір, думку тощо). Прохав, молив… Що більше вдію? Хоча б хто на сміх написав… То все б кохав дурну надію. Все б долі привид не згасав (Граб., І, 1959, 340); Вони.. вкупі кохали свої молоді заміри (Дн. Чайка, Тв., 1960, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 313.