КОТУ́СЬ, я, ч. Пестл. до кіт 1. Узяла [відьма] жаб’ячої сметанки та кобилячого сиру.. і, поскладавши на тарілочку, поставила перед свого котуся (Кв.-Осн., II, 1956, 103); Рудий котусь показав себе дужчим і спритнішим навіть від такого проворного спритника, як київський жонглер Іван Покиван (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 234).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 312.