КОТОЛУ́П, а, ч., розм.

1. Той, хто ловить котів. Хоч і котолуп, та гроші має (Номис, 1864, № 14334).

2. лайл. Негідник, шибеник. [Петро:] Ах ти, котолуп, вівця ти кручена!.. (К.-Карий, II, 1960, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 311.

Котолуп, па, м.

1) Кошкодеръ. Хоч і котолуп, та гроші має. Ном. № 14334.

2) Разносчикъ мелкихъ товаровъ изъ м. Рашевки, Гадяцк. у. ЗЮЗО. І. 228. Вас. 189.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 293.