КО́ТИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до кіт. Білий котик спав на лаві серед нашого двора (Забіла, Одна сім’я, 1950, 65); * У порівн. Стрибнув [Івась], як котик (Мирний, І, 1954, 239).

2. Морський ссавець із цінним хутром; водиться в північній частині Тихого океану. Котики — один з видів тюленів — мають хутро, міцність і краса якого дуже ціниться (Фіз. геогр., 5, 1956, 59); // Хутро цієї тварини. Ви можете серед білого дня підійти до кожного одесита — хай на ньому буде каракуль і котик — і запропонувати йому участь у фільмові (Ю. Янов., V, 1959, 118).

3. Суцвіття верби та деяких інших односім’ядольних рослин. На придорожніх вербах сіріли оксамитові котики (Тулуб, Людолови, II, 1957, 325); Зупинився [хлопчик] біля куща червонолозу, що не в пору рясно бризнув ніжними сріблясто-синюватими котиками (Стельмах, На.. землі, 1949, 327).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 309.

Котик, ка, м.

1) Ум. отъ кіт. Був собі котик та півник та спряглися жить. Рудч. Ск. І. 27.

2) Родъ женской шубки. Зап’яті одинаковими хустками, в одинакових котиках, критих ясно-зеленою матерією, вони були ніби однолітки. Левиц. Пов. 21.

3) Щетка (на ногахъ лошади); задній коготь (у собаки). Желех. Вх. Пч. І. 14.

4) Кусокъ дерна, употребляющійся въ игрѣ, называемой котики. КС. 1887. VI. 484.

5) Цвѣтъ вербы, лозы, ивы. Свячена лоза і котики — ліки од трясці. Ном. № 8401.

6) мн. Glechoma hedoracea L. ЗЮЗО. І. 124.

8) Пузырьки, поднимающіеся со дна пруда, болота. Коли замерза вода, то котики підходять зі дна, то тим і крига як сім, розсипається. Чигир. у. Ум. Ко́тичок. А котичок няв-няв-няв! Рудч. Ск. І. 51.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 292.