КОСТУРЯ́КА, и, ж. і ч. Збільш. до ко́стур. По дорозі він костурякою збивав траву (Мирний, IV, 1955, 97); Стояв на ганку й Тягнирядно із здоровенним костурякою в руці (Головко, II, 1957, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 308.

Костуряка, ки, ж. Ув. отъ ко́стур.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 292.