КОСТИ́ТИ, кощу́, кости́ш, недок., перех., фам., рідко. Дуже лаяти. Тихон.. і не слуха, як його Стеха і костить, і коренить (Кв.-Осн., II, 1956, 147); Я, разом з Дмитровою мамою, почав костити Корейського (Минко, Моя Минківка, 1962, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 307.