КОСТИ́СТИЙ, а, е.

1. Який має широкі, великі, випнуті кістки; ширококостий. Він був високий на зріст, широкий в плечах, костистий, навіть трошки сухорлявий (Н.-Лев., IV, 1956, 41); Подовгасте, сильно костисте лице свідчило про енергічну вдачу і сильну волю (Фр., III, 1950, 263); Увечері прийшов у казарму якийсь робітник — вилицюватий, костистий, з допитливими очима і твердою ходою (Панч, Синів.., 1959, 22).

2. Те саме, що кістля́вий 1. Дід строїть бандуру; пробіг по струнах — І струни говорять в костистих руках,— І старець співа про Богдана (Бор., Тв., 1957, 83); Януш Острожський відкидає крісло і люто стукає по столу костистими пальцями (Тулуб, Людолови, II, 1957, 216).

3. Який має багато дрібних кісток. При організації дитячого харчування слід виключити костисті риби (окунь, лящ і т. ін.) (Шк. гігієна, 1954, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 307.