КОСОГІ́Р, го́ру, ч. Схил гори, горба тощо. Село стояло на косогорі, то все видно, як на тарілці (Свидн., Люборацькі, 1955, 5); Старі дуби на косогорі Шумлять під вітром навісним (Мал., Любов, 1946, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 307.

Косогір, го́ру, м. Косогоръ. Горілка так і потекла з комір по косогору. ЗОЮР. I. 255.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 291.