КОСОВИ́ЦЯ, і, ж.

1. Косіння та збирання трави, збіжжя. Цілою громадою стали вони [заробітчани] на косовицю сіна, а потім хліба (Мирний, II, 1954, 76); Червень місяць добігав уже до кінця. Починалася косовиця (Фр., V, 1951, 333); Що може бути миліше, як по довгому дню косовиці повертати на заході сонця з веселого лугу додому (Довж., Зач. Десна, 1957, 38).

2. Час, коли косять та збирають траву. Все йшло, як треба; по косовиці жнива наставали, як і щороку (Свидн., Люборацькі, 1955, 16); Се було так у жнива, здається, чи в косовицю (Барв., Опов.., 1902, 115); Воно час такий — роботи ніякої гарячої: обсіялись, а косовиця ще не підійшла (Головко, II, 1957, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 306.

Косовиця, ці, ж. Время уборки сѣна. Коли ще косовиця, а ми вже сіно возимо. Ном. № 2613. Під носом косовиця — употреблено въ пословицѣ въ смыслѣ: усы выросли. Під носом косовиця, а на розум не орано. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 291.

косови́ця — косіння та збирання трав, збіжжя, а також час, коли ко­сять та збирають траву; страдна пора для хлібороба («Косять по­рою, а жують зимою»); народні за­стереження спрямовані на важли­вість цієї пори для життя селяни­на: «Хто добре косить, той їсти не просить», «Язиком сіна не нако­сиш»; пора оспівана в усній народ­ній творчості: «Гей, нуте, косарі, Хоч не рано почали, то багато утяли». Коли ще косовиця, а ми вже сіно возимо (приказка); Під носом ко­совиця, а на розум не орано (при­слів’я — про молодого, недосвід­ченого хлопця); Пішов на косовицю з собачкою (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 310.