КО́СО. Присл. до ко́сий. Голубі дощі спадають косо (Стельмах, Жито.., 1954, 116); Косо, криво, аби живо (Укр.. присл.., 1955, 234); Трохи косо посаджені очі пильно бігали по дрібних рядках сторінок (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 138); Він чув добре, що його сусіди-шляхтичі.. якось згори, косо дивляться на нього (Фр., II, 1950, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 306.