КОСИ́НЧИК, а, ч. Зменш. до коси́нець.- Дивлюсь, аж в одному куточку на косинчику чи на поличці ніби образ (Н.-Лев., І, 1956, 596); — Забула сказати тобі: он у косинчику лежить книжка, що вчора передала хутірська жінка (Вас., II, 1959, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 305.